Final Fantasy — ось два слова, які першими спадають на думку при згадці jRPG. Серія, що стала уособленням цілого жанру, наступного року святкуватиме 30-ліття, і за цей час породила 15 номерних частин та вдвічі більше інших проектів, де так чи інакше у назві присутня FF (і це ще ми не беремо до уваги анімаційні стрічки). Довгі роки до серії могли причаститися лише власники консолей, однак завдяки можливому банкрутству 2 роки тому Square Enix узялася переносити все, що тільки можна, куди тільки можна, зокрема на ПК й Android.

І раз усі номерні частини нарешті стали доступними, то саме час зробити короткий екскурс по Final Fantasy і заохотити познайомитися зі серією тих, хто якимось дивом досі не мав такої нагоди (про перші перші кроки у jRPG на ПК ми вже говорили окремо). Втім, спершу слід зауважити кілька речей:

1. Final Fantasy — ігри, орієнтовані на підліткову аудиторію, а отже не слід сідати за ці ігри, якщо вам в першу чергу потрібна класна історія. Звісно, не все підліткове треба стригти під одну гребінку:  є різні “Сутінки” чи “Голодні ігри” з купою аналогів, але їм компанію складає і “Гаррі Поттер” — так само і серед Final Fantasy; хороші сюжети є, проте їх мало та й усе одно вони не перевищують певний рівень.
2. Final Fantasy — це, як заповідали дідусі Зиґмунд і Леопольд, задоволення через страждання. Тобто для отримання чергового шматка історії, красивого ролика, нової локації тощо треба долати босів, блукати одноманітними й заплутаними локаціями і (ось це найгірше) ґрайндити. Певною мірою це притаманне більшості іграм з переліку. Але такий він уже жанр jRPG — біль від ігроладу сповна винагороджується наративним задоволенням.
3. Вподобання — це річ особиста, але дуже часто буває, що ті фіналки, з якими людина познайомилась першими, викликають у неї найприємніші враження. Та залишмо ностальгію осторонь; якщо треба різати по живому, то так і зробимо.

Що ж, рушаймо!

Final Fantasy I

Про зачинательку серії ходить красива легенда. Мовляв, назву Final Fantasy гра отримала, бо могла стати останнім проектом SquareSoft (щось компанії на роду написано банкрутіти, а потім вилізати з дупи при повних кишенях). Та десь півтора роки тому Хіронобу Сакаґучі підтвердив, що то лише красива баєчка. Спершу гра мала називатись Fighting Fantasy, але потім видавець вирішив цю назву віддати іншій грі, тож довелося замінити перше слово на співзвучне.

Хоча першу Final Fantasy можна придбати собі на телефон чи планшет, робити цього не варто. Причина проста: вона сіра, безлика і поламана. Фактично, перша FF — “японські студенти вирішили зробити свою D&D”. Системи, створіння, художні компоненти — все було бездумно скопійовано без будь-яких вкраплень оригінальності. Єдиний плюс цієї гри — без неї не було цієї серії.

Final Fantasy II

Механічно усе залишилося на такому ж печальному рівні, однак тут нарешті Final Fantasy отримала своє обличчя і заклала основи своїм наскрізним елементам. Зокрема, тут уже більше уваги приділялося кристалам (щоправда, вони й у першій частині були, проте суттєвої цінності для картини світу не становили), з’явилися Сід і Чокобо. Ну і бажання розпочати усе з нуля запровадило негласне правило серії, що “кожна гра відбувається у цілком новому світі з новими правилами”. Цією заповіддю кілька разів знехтували, але що показово, усі “сиквели” вийшли суцільним мотлохом.

Окремо варто дорікнути тому, хто додумався змінити традиційну систему підвищення на рівнів на “поліпшення умінь через їх часте використання”. Та на відміну від TES, Final Fantasy ІІ змогла поламати і це — уміння зростали довільно, як ти що там не застосовуй. Перевидання, доступне зараз на мобільних платформах, вийшло доволі пристойним, проте цю біду не виправило. Та йзагалом, хоча “двійка” значно виразніша за першу частину, язик не повернеться назвати її хорошою грою. Втім, і поганою теж.

Final Fantasy III

Третя частина виправила всі промахи попередниці, повернула нас до стандартного левелингу та запровадила у серії систему професій. Так, попервах і вона була примітивною та кривою, але з чогось же треба починати, еге ж? Збільшили також і масшатби світу, але тут прокинувся монстр на літеру Ґ. Ґрайнд. Його було багато, нереально багато. А що бійки тривали 10-20 секунд, то “багато” слід звести у квадрат. Це перетворювало гру на суцільну рутину.

Що цікаво, Final Fantasy ІІІ — єдина гра в серії, яка своєчасно не вийшла на Заході. Оригінал 1990-го року добирався іншого кінця світу аж 16 років!!! І дивним чином, погіршився в дорозі, бо якомусь генію здалося, що бої слід перебалансувати так, аби тривали хвилину з гаком. А тепер прочитайте попередній абзац. Отож-бо.

Final Fantasy IV

Перш ніж пробивати лоба долонею, кілька слів про хороше. По-перше, тут уперше засвітився Нобуо Уемацу, який колись люто, безбожно божив на композиторській ниві. По-друге, у цій грі дебютувала АТВ-боївка (Active Time Battle) — це коли замість чесної черги ходів (хоча вона ще довго не буде чесною) персонажі можуть діяти лише тоді, коли перезарядився таймер їхнього ходу.

А далі журба. Простяцький навіть за мірками серії сюжет, феєричні дебіли у партії та і повна неможливість змінити склад партії чи професії своїх супутників. До чого це призводить? Правильно, усі без винятку бої, крім фінального, проходять за геть однаковою схемою. Це вже якийсь ультраґрайнд виходить. Доповнення The After Years добило ще десяток цвяхів у труну гри, бо воно змушувало ще раз вбивати тих самих босів, ходити тими ж локаціями і взагалі реюзало усе, що тільки вдалося.  Та що там, ви тільки подивіться на оригінальну телерекламу гри.

Final Fantasy V

Ось вона, перша Final Fantasy, яку не соромно порадити до придбання. Та зауважте, що версія для мобільних платформ (вона ж і портована на ПК) виглядає поганюче. Та якщо ви прийшли сюди по ігролад (історія, як і раніше, тут поки meh), то “п’ятірка” подарує вам чимало годин насолоди.

Final Fantasy VI

Надворі 2016-ий, а Final Fantasy VI при всіх своїх недоліках та поважному віці досі є конкурентоспроможною. Чим не досягнення? Це по-чесному новаторська гра, яка в далекому 94-му повністю перевернула жанр.

FFVI — це перша гра, де лиходій переміг, і ми побачили справжній апокаліпсис. Це гра, де вперше чітко виражено ідейний стрижень: втрата. Кожен із ключових персонажів зазнав у своєму житті важкої втрати (когось чи чогось) і намагається зробити все, аби позбутися прикметника “непоправна”. Всі шукають можливість заповнити порожнечу як у собі, так і в знищеному світі навколо.

Це досить похмура і меланхолічна гра, настрій якої постійно підкреслює неймовірний сауднтрек згаданого Уемацу. До всього, авторам вдалося нашпиґувати гру купою драйвових епізодів і загалом подорож вийшла епічною та насиченою. Ще би не було дурнуватих “комічних моментів”, які посилають під три чорти цілісність всесвіту, так узагалі було би все розкішно. Втім, навіть так “шістка” безумовно варта ваших часу та грошей.

Final Fantasy VII

Найвідоміша та найпродаваніша jRPG усіх часів — і цим усе сказано. Вагомих проблеми у неї дві: застаріла тривимірна графіка, яка може багато-кого розохотити сідати за цю гру, та просто жахлива локалізація. А, ну і ще складність низькувата. В усьому іншому — краса нестерпна. Гори контенту (помітно більше, ніж у наступних частинах), розмаїття міні-ігор, які дозволили чимало фрагментів історії подати напряму, гнучка й продумана бойова система (матерії — досі одна з найкрутіших знахідок тактичних боївок), живий світ і тематична цілісність.

Так, емоційно і логічно, “сімка” часто репає по швах (привіт, кілька сценаристів та 3,14дар Торіяма зокрема), проте основний мотив гри хоч і банальний — бережімо нашу планету, бо їй же боляче — витриманий аж до фінальної заставки. Лишається сподіватися, що новоявлений римейк зможе зберегти динаміку, кіношність, здорову шизанутість і основну ідею Final Fantasy 7. Та якщо вашим очам не лячно після побачених скріншотів, сміливо купуйте — це безпрограшний варіант.

Final Fantasy VIII

А отут все складно. “Вісімка”, напевно, найсуперечливіша з усіх ігор серії, бо ризикнула потрусити надто вже багато. Боївка дозволяє вам контролювати абсолютно все, що стосується вашої партії (та і загалом напрямок розвитку персонажів) плюс магічна система радикально змінилась.  Повідок із гравця зняли повністю, що дає максимальну свободу руху/дій у відкритому, хоч і дещо порожньому світі. А якщо ви свого часу не оминули жодної сутички у Ґвінт в третьому “Відьмаку”, то восьму Final Fantasy уже можна сміливо брати — там теж є своя карткова гра, в якій можна залипнути на десятки годин!

А от стосовно історії, Final Fantasy VIII фокусується не стільки на світі, скільки саме на внутрішніх знемаганнях персонажів. Цього разу наскрізною темою є неминучість і фаталізм. Втім, розлогі внутрішні монологи головного героя врівноважуються кінськими дозами пафосу та вау-моментів. Одним словом, однозначно рекомендувати восьму частину важко, бо вона як жодна інша повністю залежатиме від ваших уподобань. Зайде — буде вам нова улюблена гра, до того ж красива; не сподобається зі старту — то вже так і буде до кінця. Безумовно крутою в ній є лише одне — саундтрек, який по праву є найбільшим досягненням Нобуо Уемацу.

Final Fantasy IX

9-ка, як і 4-ка, має парадоксально велику кількість прихильників при тому, що це болісно убога гра. Ну хіба що у “дев’ятці” світ красивий, музика хороша та ігрові ситуації зробили якнайрізноманітнішими. А решта… Дві третини гри — це навала кур’єрських квестів, боївка пробила дно у своїй поламаності, а типу як складний складний, зашпандьорений сюжет насправді є місивом з реплік, які часто не мають жодного сенсу.

Три попередніх гри заслуговували фрази “це гра про…”. А ця частина такого не заробить — вона, ніби пістрява ковдра, зшита з різних клаптів. Лиходіїв списують в утиль “тому що”, потенційні стрижневі теми регулярно топчуть ногами і запльовують, і це все не виходить виправдати звичною для цією гри відмазкою “це ж дитяча казка, чого ви хочете?”. Вибачайте, але це дурня, а не казка.

Final Fantasy X

На противагу попередниці, Final Fantasy Х — зразок концептуальної цілісності. Унікальний світ Спіри, її культура, персонажі, основний конфлікт, навіть формат “роуд-муві” — усе це переплетено в тугий вузол, і створює органічне знайомство з чужим середовищем, адже для головного героя, Тайдуса, цей світ такий же чужий, як і для гравця.

“Десятка” зменшила масштаби, порівняно з попередницями, але натомість зросла її насиченість контентом та динаміка подій. АТВ-боївку нарешті замінили на звичну нам покрокову модель, а система сфер дозволяла кастомізувати свою партію в дуже навіть пристойних межах. А історія… Ні, стоп, для цього краще вже зробити окремий матеріал — на щастя, гра цього цілком заслуговує.

Якщо коротко, Final Fantasy Х — найкращий кандидат для знайомства зі серію та жанром jRPG загалом. Щойно з’явиться така можливість, сміливо беріть перевидання.

Final Fantasy XI

Розважатися можна по-різному. Можна всипати солі на задерку під нігтями. Можна лизнути увімкнену праску. Можна заразитися СНІДом. Усі ці варіанти все одно приємніші та веселіші, ніж грати в “Останню фантазію один-один”.

Так, тутешній світ красивий. Але що з того, якщо він порожній, Еверест квестів на 114% становить “піди-вбий-принеси” без нормальних пояснень та хорошого обрамлення, і взагалі тут нема нічого ні від jRPG, ні від Final Fantasy? Проходьте повз, вам до наступного кандидата.

Final Fantasy XII

Повторюватися нема сенсу, все докладно написано ось тут. Десь до 2020-го на ПК вийде ремастер, готуйтеся.

Final Fantasy XIII

В розділі про сьому Final Fantasy знайдіть прізвище Торіяма та погляньте на ребус, який стоїть перед ним. Отож, цей вельмишановний добродій відповідальний за появу гри, днистий сюжет якої фактично стягнутий зі “сімки”, персонажі — казкові довбограї один кращий за іншого, а ігролад відсутній добрий кусень гри. Є забавки, за якими можна ставити діагноз їхнім фанатам, і Final Fantasy ХІІІ стоїть у першій шерензі.

“Тринадцятку” хотілося би забути, мов страшний сон, але не вийде, бо Торіяма, спустивши штани і надрюнькуючи на Лайтнінг, наказав склепати ще два сиквели про свою еротичну фантазію. Падлюка вкрав у нас ціле покоління фіналок.

Final Fantasy XIV

На старті ця гра була незрозумілим чортовинням, однак місяці кропіткої роботи та повний перезапуск фактично переродив гру. Попри номінальну ММО-шність та всі ключові атрибути жанру, Final Fantasy XIV — це повноцінна “фіналка” за враженнями і відчуттями (а з доповненням Heavensward ще й сюжетна лінія непогана з’являється). І що найприємніше, це гра, в якому без проблем можна грати самому. Ніхто не жене тебе до марудного левелингу та примусового рейдування — гравець сам здатен обрати собі темп гри і знайти доречні для себе завдання, локації тощо. Дивно казати, але в ММО-“фіналці” ґрайнду менше, ніж в окремих номерних частинах.

Final Fantasy XIV, привітна, олюднена й “фіналізована” може й не потягне одностайної рекомендації, але якщо десь трапляться безкоштовні вихідні чи солідні знижки, спробуйте — ану ж сподобається.

Final Fantasy XV вийде буквально завтра (і ще десь за рік на ПК), і десь згодом вона теж поповнить цей перелік. А поки ось вам побіжний список. Обирайте, що вам до смаку, знайомтеся з Final Fantasy, і приємної вам гри!